Брана

Брана (серб. брана, валчуга, слц. brána, всл. brany, чес. brány, поль. brona, укр. и рсй. борона, прасл. bor-na, a тото од ие. кореня bher – розбивац, трушиц; исти корень маме у лат. forn, нєм. bohren - вартац) - була справена зоз древеного друка и коляцого пруца, а звичайно то були тарки (тарчова/тарчинова брана) або дринка (церньова/сцерньова брана). Пруце ше нагусто омотало коло друка и по цалей длужини наузко сплєтло же би твардо стало на друку. Конци коляцого пруца були шлєбодни. За таку брану ше капчало орачу вагу, запраговало ше до нєй конї и бранєло ше зоз ню пошате польо. Конї ю цагали по зашатей жеми, а коляце пруце загартало зарно после шаца же би нє оставало на верх жеми.

Познєйше ше хасновало ланцову брану, хтора ма округли желєзни карички.

Зоз брану ше на яр бранї и младе жито, прето же през жиму жем змаржнє и затварднє од дижджу и мразу, та за младе жито добре кед ше му жем дакус поруша. У даєдних обисцох мож и нєшка ище видзиц брану, алє вона дакус иншака як гевта зоз пруца.

Зоз таку брану, хтора була зоз двох древених друкох и вельких ланцох помедзи нїх, прикривало ше дакеди коч кед ше у нїм вожело швинї чи даяки дробни статок. Длужина ланцох мала буц дакус векша як ширина коча, та кед ше брану преруцело, дручки єй вишели до пол драбинкох. Тоту брану ше хасновало и за бранєнє польох. Як и гевту зоз пруца, и ю ше заквачело за орачу вагу, та ю конї цагали по полю и бранєли жем. Таки брани парасти хасную и нєшка, а розлика лєм у тим же дручки на нїх вецей нє древени, алє желєзни и же ю нє цагаю конї алє трактор.

Литература

Словнїк руского народного язика I, А – Н, Филозофски факултет, Одсек за русинистику, Нови сад 2017, б. 88.

Вонкашнї вязи

Наташа Фа Холошняй, Колєсарске ремесло, Терминолоґия, Studia Ruthenica 19, Нови Сад 2014, б. 117