Вира Гудак
Вира Гудак | |
---|---|
Народзена | 21. януара 1927. |
Умарла | 28. юлия 2011. (84) |
Державянство | югославянске, сербске |
Язик творох | руски |
Школа | Учительска школа Сараєво,
Осиєк |
Период твореня | 1947—1987 |
Жанри | просвита, култура, театер |
Похована | у Петроварадину |
Припознаня | Бронзова плакета општини Вуковар,
Майски бависка у Бечею |
Вира Гудак (*21. януара 1927—†28. юлия 2011), учителька, културно–просвитна дїячка, режисерка и ґлумица аматерка.
Биоґрафия
ушорицВира Бесерминї[1] ше народзела у Шидзе 21. януара 1927. року у численей священїцкей фамилиї, оцец Дюра (1881-1949), мац Ана, нар. Гирйовати (1888 -1957). Основну школу закончела у Шидзе, а нїзшу ґимназию у Дервенти (1938–1942), потим перши два класи учительскей школи у Заводу святого Йосифа у Сараєве (1942 -1944), а трецу и штварту класу учительскей школи закончела у Осиєку (1944 - 1946).
У януаре 1947. року Вира Бесерминї розпоредзена на службу до Петровцох, алє ришенє о тим єй сцигло аж у маю спомнутого року, та два мешаци робела у Маринцох, седем километри оддалєних од Вуковара. У Петровцох робела полни 25 роки (1947 - 1972) нє лєм як учителька, алє и як дружтвено-културни дїяч, секретар КПД Яким Гарди (1947-1969), руководитель театралней и танєчней секциї и театрални режисер-аматер, а по потреби и ґлумела.
Зоз супругом Штефаном Гудаком, тиж учительом, котри до Петровцох пришол на службу 1953. року (1957. року ше побрали), дали шицко од себе же би културно-просвитни живот у Петровцох досцигнул цо висши уровень и же би облапел цо векше число валалскей младежи. Обидвойо грали на клавиятурних инструментох (Вира на клавире, а Штефан на гармоники), цо им вельо помогло у практичней роботи зоз музичну и танєчну секцию. Медзи собу подзелєли роботу так же Вира превжала на себе режиранє театралних фалатох и роботу зоз танєчну секцию, а Штефан водзел старосц о музики и шпиваню, а по потреби участвовал и у реализациї театралних фалатох.
Гудакова снователька дзецинского часопису Венчик, ушорела 1. и 2. число (1971, 1972). У цеку роботи у петровским КПД Яким Гарди Вира Гудак достала велї дипломи, пенєжни награди и Бронзову плакету општини Вуковар за досцигнуца на полю ширеня култури.
Дїялносц у Новим Садзе
ушорицУ 1972. року Вира Гудак ше зоз троїма дзецми преселєла ґу супругови до Нового Саду (Петроварадин). Ту предлужела робиц як учителька на пестованю руского мацеринского язика у дзешец новосадских основних школох.
Вона зберала дзеци до КУД Максим Горки и основала секциї, анґажовала школярох котри грали и иницировала формованє оркестра (руководителє Ш. Гудак, познєйше В. Колбас). У чаше єй роботи (1972-1979) єй школяре зазначели коло 60 значнєйши наступи - од програмох по шветочни академиї, концерти, фестивали, госцованя.
Свою режисерску праксу зоз школскима дзецми Вира Гудак предлужела перше у рамикох новосадского КУД Максим Горки дзе зоз дзецинску театралну секцию КУД Максим Горки режирала 8 театрални фалати и вецей драмски слички.
Робела и зоз дзецинску секцию Новосадскей сцени АРТ Дядя, зоз котру поставела на сцену 8 театрални фалати, од котрих 5 були селектовани на Майски бависка у Бечею, дзе достала вецей припознаня и награди.
Вира Гудак сотрудзовала зоз Драмску програму Радио Нового Саду и режирала 5 радио-драми за дзеци.
До скорейчасовей пензиї пошла пре хороту 1979. року, алє ше ище єден час предлужела занїмац зоз школскима дзецми, поставяюци на сцену пригодни театрални фалати. Остатнї театрални фалат у писаних жридлох реґистровани у 1987. року.
Вира Гудак умарла у Петроварадинє 28. юлия 2011. року, а похована є 30. юлия спомнутого року на петроварадинским теметове.
Ґлумела у театралних фалатох
ушорицРок | Театрални фалат | Улога | Дзе |
---|---|---|---|
1952. | Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО | Аза | у Петровцох |
1955. | М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ | Даря | „
|
1955. | И. Тобилевич: НАЙМИЧКА | Харитина | „
|
1976. | А. П. Чехов: ДЯДЯ ВАНЯ | Мирина | у Новим Садзе
|
Ррежирала тоти театрални фалати
ушорицРок | Театрални фалат | Дзе |
---|---|---|
1948. | Молиєр: НАПРАВЕНИ („НА СИЛУ“ – зам. Дю. Л.) ДОХТОР | у Петровцох |
1949. | И. Тобилевич: НАЙМИЧКА | „
|
1950. | И. Тобилевич: БАЗТАЛАННА | „
|
1951. | АА. Л. Суходольски: ХМАРА | „
|
1951. | Б. О. Пирятински: ТУРЕЦКИ СТАРОСТИ | „
|
1952. | Петро Ризнич: НА СИНОКОСУ | „
|
1952. | М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ | „
|
1952. | Михайло Ковач: ХТО ТОЛВАЙ | „
|
1952. | Михайло Ковач: ФЕРКО МУШИ ХРАПИЦ | „
|
1952. | Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО | „
|
1953. | Коста Трифкович: ЛЮБОВНЕ ПИСМО | „
|
1953. | А. П. Чехов: ПИТАЧ | „
|
1954. | : ПАСТИРОВА ЖЕНА | „
|
1954. | Е. М. Кочиш: ВОНА НЄВИНОВАТА | „
|
1954. | Михаил Ш. Марков: ЙОРДАНСКА ВОДА | „
|
1955. | М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ | „
|
1955. | : ШНЇГОЧКА И СЕДЕМ ПАТУЛЬКИ | „
|
1955. | Йосип Кулунджия: ПИТА ЗА ТИСЯЧ ФОРИНТИ | „
|
1955. | М. Попович: НАШО СЕЛЯНЄ | „
|
1955. | И. Тобилевич: НАЙМИЧКА | „
|
1956. | Силвестер Калинец: МЛОДИ У КОРИЦЕ | „
|
1956. | Коста Трифкович: ВИБЕРНА | „
|
1956. | А. П. Чехов: ПИТАЧ | „
|
1956. | Драґо П. Трн: НЄВОЛАНИ ГОСЦИ | „
|
1956. | Й. С. Попович: ЧУДЕСНА ХОРОТА | „
|
1957. | Марко Кропивницки: ЗРОБЕЛИ ЗОЗ СЕБЕ ДУРНИХ | „
|
1957. | Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО | „
|
1958. | : ГАМИШНОСЦ ЗА БЛАГОМ | „
|
1959. | Михайло Ковач: ФЕРКО МУШИ ХРАПИЦ | „
|
1959. | : ЗЛАТА ПАПУЧКА | „
|
1959. | И. Тобилевич: БУВАЛЬЩИНА | „
|
1960. | Михайло Ковач: ЧЛОВЕК З НАРОДУ | „
|
1960. | Петар Петрович Пеция: ҐУЗЕЛ | „
|
1962. | : ШНЇГОЧКА И СЕДЕМ ПАТУЛЬКИ | „
|
1962. | Петро Ризнич: ЗАВРАЧАНЕ БЛАГО | „
|
1962. | : ЗАЯЦ, НАЗРАЧ И БАРАНЧОК | „
|
1963. | : ПАСТИРОВА ЖЕНА | „
|
1963. | : РОБИН ХУД | „
|
1965. | М. Старицки: ОЙ, НЕ ХОДИ ГРИЦЮ | „
|
1967. | И. А. Крилов: ПОУКА ДЗИВКОМ | „
|
1967. | Е. Харис–В. Фирнер: ДЖОНИ БЕЛИНДА | „
|
1969. | И. Квазимодо: ИНОЖЕМНИ ГОСЦ | „
|
1972. | Авґуст Шеноа–В. Рабадан: ЦИПЕЛАР И ЧОРТ | „
|
1974. | Мирон Канюх: ВОЛОДЯ УЛЯНОВ | у Новим Садзе
|
1975. | Ян Макариюс: КАПУРА СЛУНКА | „
|
1975. | Раде Павелкич: ПИЛЬКАРЕ | „
|
1978. | Генриєта Бичар: КОЛЇБА БАЧИКА ТОМИ | „
|
1984. | Мирон Канюх: БИЛА ГОЛУБИЦА | „
|
1985. | Михайло Ковач: ТАЩАРЕ | „
|
1986. | Мирон Канюх: ПЛАНЕТА НОРИМ | „
|
1987. | Мирон Канюх: ПЕТРО ЧАЛОВКА | „
|
Литература
ушориц- Дюра Латяк - 50 роки Драмского меморияла Петра Ризнича Дядї, Завод за културу войводянских Руснацох, НВУ Руске слово и Дом култури Руски Керестур, Нови Сад, 2018, бок 125-127.
Референци
ушориц- ↑ Мария Тот: Вира Гудак: Учителька и културни дїяч, ґу 80-рочнїци од народзеня, Зборнїк роботох „STUDIA RUTHЕNICA”, 12 (25), Дружтво за руски язик, литературу и културу, Нови Сад, 2007, бок 136-138