Бикса

Бикса (серб. туљак, слц. диял. biksa, buksa, поль. buksa, од нємец. Bȕchse) - часц колєса на кочу: дзирава челїчна цива, хтору ше забивало до штредку глави колєса, а вец ше ю вєдно з колєсом здзивало на осовину коча. Бикса конусна, грубша зоз того боку дзе ше ю здзива на осовину, а ценша на другим боку, односно, з лїца колєса. На своїм ширшим концу бикса мала два уха, длугоки коло 10 центи, а стирчали дас 1,5 цент. Коло самого країчку бикси вистирчени персцень. Бикса мушела мац уха прето же би у глави колєса твардо стала и же би ше у колєше нє обрацала у месце. Бикси нє правел коваль, алє були фабрични. Дакеди давно було и древени бикси.

Биксу ше набивало зоз вельким пейцкиловим млатком, а за тоту роботу требало надосц нє лєм моци, алє и знаня. Требало ю барз точно биц, бо кед би лєм кус пошла докрива – помоци нє було. Вонка ю нє мож було вецей виняц, а добока ю далєй нє мож було набивац, бо би розщипела колєсо. Кед же ше таке случело, вец чкода була барз велька, бо готовому колєсу нє було помоци. Праве прето бикси набивал лєм колєсар, або коваль хтори знал добре почувствовац, як майстрове гваря, як колєсо диха кед ше биксу забива. Зоз набиваньом бикси колєсо цалком закончене и може чекац свой коч.

Литература

Словнїк руского народного язика I, А – Н, Филозофски факултет, Одсек за русинистику, Нови Сад 2017, б. 62.
Руско-сербски словнїк, Филозофски факултет, Одсек за русинистику, Нови Сад 2010, б. 54

Вонкашнї вязи

Наташа Фа Холошняй, Колєсарске ремесло, Терминолоґия, Studia Ruthenica 19, Нови Сад 2014, б. 55-57.

tuljak, sr.wiktionary.org