Википедия

Слунко

Слунко (астрономска символ: ) нам найблїзша и найлєпше преучена од шицких гвиздох. Коло нєй кружа 8 планети и їх сателити, 5 патулькасти планети, астероиди, комети, метеори и часточки космичного праху, так же Слунко представя централну гвизду Слунковей системи. Енерґия Слунка у форми слунковей шветлосци и цеплоти оможлївює живот на Жеми прейґ процесу фотосинтези и вплївує на климу и хвилю на Жеми. Штредня оддалєносц медзи Слунком и Жему виноши 149.600.000 km або єдну астрономску єдинку, цо шветлосц прейдзе за 8 минути и 18 секунди.

Пеги
Слунко и Слунково пеги. Два мали Слунково пеги у штредку слики истей велькосци як Жем.

Слунко скоро совершена куля (разлика медзи екватором и полом лєм 10 km) и состої ше зоз ґазовитей розпеченей плазми. Воно ма моцне маґнетне польо.[1] Пречнїк Слунка коло 1 392 000 km цо 109 раз векше од Жеми и масу од коло 2×1030 килоґрами, та є 330.000 раз чежше од Жеми, и воно твори 99,86% маси цалей Слунковей системи.[2]

Сл
Слунко

Слунко ше состої з водонїку (коло 74% його маси лєбо 92% його волумену), гелию (коло 24% маси и 7% волумену) и малого количества других елементох, уключуюци желєзо, никел, оксиґен, силиций,. сумпор, маґнезий, углєнїк, неон, калций и хром.[3]

Слунко припада спектралней класи G2V. G2 означує же температура на поверхносци приблїжно 5.500 °C (5.780 K), цо му дава билу фарбу, гоч випатра жовте пре атмосферске розсипованє, хторе одстранює габи кратших габових длужинох (белаву и лилову шветлосц) и охабя спектер фреквенцийох хтори людске око видзи як жовти. Тото розсипованє дава околному нєбу його белаву фарбу. Кед ше Слунко находзи нїзко на нєбе розсипує ше ище вецей шветлосци, та випатра же Слунко помаранчецове або червене. Слунков спектер ма линиї йонизованих и нєутралних металох, як и барз слаби водонїково линиї. Буква V (римске число 5) у ознаки спектралней класи указує же Слунко гвизда главного шора. Тото значи же воно ґенерує свою енерґию з нуклеарну фузию ядрoх водонїку до гелию.[4] [5]

За Слунко ше дакеди думало же є мала и нєзначна гвизда, алє нєшка познате же воно шветлєйше од 85% гвиздох у ґалаксиї Млєчна драга, зоз хторих векшина червени патульки. Абсолутна маґнитуда виноши +4,83, алє понеже Слунко вельо блїжей од других гвиздох, видзиме го як найяснєйше нєбесне цело з привидну маґнитуду -26,74.[6][7] Вонкашня часц Слунковей атмосфери, хтора ше наволує корона, нєпреривно випущує часц плазми до вселени у форми Слункового витру, як струя наелектризованих часточкох хтора ше шири по дас 100 астрономски єдинки (АЈ – оддалєносц од Жеми по Слунко). Ґомбуля медзигвиздовей материї хтору твори Слунков витор наволує ше гелиосфера: то найвекша нєпретаргуюца структура у Слунковей системи. Окрем Жеми и других планетох, коло Слунка кружа и астероиди, комети, метеороиди, транс-нептуново обєкти у Койперовим пасу и часточки праху.[8]

Слунко кружи коло центра ґалаксиї Млєчна драга на оддалєносци од приблїжно 26-27.000 шветлосни роки од центру ґалаксиї, и руша ше у напрямe согвизд'я Лабуд. Воно обидзе єден круг коло центру ґалаксиї за коло 225-250 милиони роки (єден ґалактични рок). За єй орбиталну швидкосц ше тримало же виноши 220±20 km/s, алє новши преценьованя даваю 251 km/s. То виноши єден шветлосни рок кажди 1194,5 роки або астрономску єдинку кажди 7 днї.

Понеже ше цала вселена шири, так ше и ми рушаме вєдно з нашу ґалаксию або Млєчну драгу, спрам констелациї Гидра и то зоз швидкосцу од 550 km/s. Найблїзша нам гвизда Алфа Кентаур, хтора оддалєна 4,2 шветлосни роки. Кед вежнєме до огляду рушанє нашей ґалаксиї Млєчней драги и обрацанє коло центра ґалаксиї, вец резултанта рушаня нашого Слунка 370 km/s, у смислу согвизд'йох Лєв и Погар.

Референци

ушориц
  1. ↑ „How Round is the Sun?” NASA. 2. 10. 2008.
  2. ↑ Woolfson, M. (2000). „The origin and evolution of the solar system”. Astronomy & Geophysics. 41 (1): 1.12—1.19.
  3. ↑ Basu, Sarbani; Antia, H. M. (2008). „Helioseismology and Solar Abundances”. Physics Reports. 457 (5–6): 217—283.
  4. ↑ „Sun” World Book. NASA. Архивоване з ориґиналу
  5. ↑ Wilk, S. R. (2009).„The Yellow Sun Paradox”Optics & Photonics News: 12—13. Архивоване з ориґиналу
  6. ↑ Burton, W. B. (1986). „Stellar parameters”. Space Science Reviews. 43 (3–4): 244—250.
  7. ↑ Bessell, M. S.; Castelli, F.; Plez, B. (1998). „Model atmospheres broad-band colors, bolometric corrections and temperature calibrations for O–M stars”. Astronomy and Astrophysics. 333: 231—250.
  8. ↑ „A Star with two North Poles”Science @ NASA.NASA.22. 4. 2003. Архивоване з ориґиналу

Литература

ушориц
  • Cohen, Richard (2010).Chasing the Sun: the Epic Story of the Star that Gives us Life Simon & Schuster.
  • Lang, Kenneth (1996). Die Sonne, Stern unserer Erde. Berlin – Heidelberg – New York: Springer.
  • Rudolf Kippenhahn: Der Stern von dem wir leben. DVA. Kippenhahn, Rudolf (1990). Der Stern, von dem wir leben: Den Geheimnissen der Sonne auf der Spur. Stuttgart.
  • I.-J. Sackmann u. a.:Our Sun. T 3. Present and Future. In: Astrophysical Journal. University of Chicago Press, Chicago Ill 418.1993, 11 (Nov.), 457–468 (Online).
  • Аббот Ч. Солнце / Перевод с английского Н. Я. Бугославской; под редакцией Е. Я. Перепёлкина.— Москва—Ленинград: ОНТИ, 1936. — 462 с.
  • Степанян Н. Н. Наблюдаем Солнце. — М.: Наука, 1992. — 128 с.
  • Шкловский И. С. §9. Проблемы нейтринного излучения Солнца // Звезды: их рождение, жизнь и смерть. — 3-е изд. — М.: Наука, 1984. — С. 110—117. — 100 000 экз.
Превьате зоз "https://rsk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слунко&oldid=6459"