Планета

Планета (од старогреческого ἀστήρ πλανήτης (astēr planētēs), або πλάνης ἀστήρ (plánēs astēr), цо у прекладзе значи „блукаюца гвизда”^[1]) нєбесне цело хторе ше руша по елиптичней траєкториї коло гвизди. За розлику од гвиздох, планети нє маю власне жридло енерґиї, т.є. у їх нукашньосци нє приходзи до нуклеарней фузиї. Понеже єст вельо цела хтори кружа коло гвиздох, до планетох учишлюєме лєм тоти визначнєйших масох. Коло планетох кружа менши цела хтори наволуєме мешаци, провадзаче лєбо природни сателити.

По початки 1990-их було познате 9 планети, шицки у нашей Слунковей системи. Концом 20. вику розвити методи пренаходзеня планетох коло других гвиздох у блїзким ґалактичним сушедстве, на оддалєносцох од даскельо шветлосних рокох. Початком 21. вику технолоґия з вельку швидкосцу напредовала и планети ше з помоцу вселенских телескопох пренаходза и на вельо векших оддалєносцох. По тераз (новембер 2015) потвердзени 1978 вонкасоларни планети у 1258 гвиздових системох (од хторих 490 маю вецей од єдней планети), хтори ше по велькосци рушаю од тих дакус векших од Мешаца та по ґазовити джини два раз векши од Юпитера. Спрам єдней студиї з 2012. року преценює ше же на кажду гвизду у нашей ґалаксиї приходза 1,6 планети^[2].

Дума ше же планети наставаю зоз протопланетарного диску, у процесу формованя гвиздовей системи. Ґаз и прах хтори кружа коло протогвизди згушнюю ше до ротируюцого диску у хторим ше стваряю множества часточкох. Тоти множества звекшую масу под уплївом ґравитациї, збиваю ше и формую векши цела — астероїди и планети.^[3]^[4]^[5]

Назва планета приходзи од грческого слова планетес, цо значи „блукач“. Назва настала у чаше кед стари народи обачовали же дзепоєдни цела меняю свойо положенє на нєбесним зводу и наволали их гвизди блукачки, або планети.

Нукашньосц соларней системи

Окрем Жеми (хтору давни людзе нє тримали за планету), шицки други познати планети у Слунковей системи достали назву спрам греческих и римских митских божeствох. Заш лєм даяки нєевропски язики, як цо то китайски, хасную иншаки назви. Сателити тиж достали назви спрам божeствох и подобох з давней митолоґиї лєбо спрам Шекспирових драмох. Астероїди доставали назви, спрам находзеня тих хтори их одкривали, по гоч кому або гоч чому (алє под условийом же би ше усоглашело зоз комисию Интернационалней aстрономскей униї за номенклатуру). Поступок менованя планетох и їх характеристикох познати як планетарна номенклатура.

Нова дефиниция планети Слунковей системи

Слункова система ма осем планети, класификовани до двох ґрупох:

Нукашнї — стиновити планети (менших димензийох): Меркур, Венера, Жем и Марс;

Вонкашнї — Ґазовито-лядови планети (векших димензийох): Юпитер, Сатурн, Уран и Нептун.

На 26. рочней скупштини Медзинародней астрономскей униї (анґл. International Astronomical Union), отриманей 24. авґуста 2006. з гласаньом о Резолуциї 5А прилапена нова дефиниция и катеґоризация планетох Слунковей системи.

По нєй:

Планета то нєбесне цело хторе:

ше находзи у орбити коло Слунка,

ма достаточну масу же би з власну ґравитацию надвладала сили черствого цела так же би установела гидростатичну ровновагу (скоро округлей) форми,

и хторе очисцело околїско своєй орбити,

нє ма власну шветлосц и цеплоту.^[6]^[7]

Патулькаста планета то нєбесне цело хторе:

ше находзи у орбити коло Слунка,

ма достаточну масу же би з власну ґравитацию надвладала сили черствого цела так же би установела гидростатичну ровновагу (скоро округлей) форми (з тим же дальши одлуки препишу прецизнєйшу гранїцу и учишля цело лєбо до тей лєбо до даєдней другей катеґориї),

нє очисцело околїско своєй орбити,

и хторе нє сателит.

Шицки други обєкти, окрем сателитох, хтори кружа коло Слунка заєднїцки ше буду волац мали цела Слунковей системи.

Референци

↑ „Planet Etymology” ,
↑ Cassan, Arnaud; D. Kubas; J.-P. Beaulieu; M. Dominik; et al. (12. 1. 2012). „One or more bound planets per Milky Way star from microlensing observations” Nature. 481 (7380): 167—169.
↑ Wetherill, G. W. (1980). „Formation of the Terrestrial Planets”. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 18 (1): 77—113. Bibcode:.
↑ Dutkevitch, Diane (1995). „The Evolution of Dust in the Terrestrial Planet Region of Circumstellar Disks Around Young Stars”
↑ Kenyon, Scott J.; Bromley, Benjamin C. (2006).„Terrestrial Planet Formation. I. The Transition from Oligarchic Growth to Chaotic Growth” Astronomical Journal. 131 (3): 1837.
↑ „IAU 2006 General Assembly: Result of the IAU Resolution votes” International Astronomical Union. 2006.
↑ „Working Group on Extrasolar Planets (WGESP) of the International Astronomical Union”,

Литература

Jan Osterkamp: https://web.archive.org/web/20070228010500/http://apollo.zeit.de/wo/article.php?id=784848

Peter Janle: Das Bild des Planetensystems im Wandel der Zeit. Teil 1. Vom Altertum bis zur Mitte des 19. Jahrhunderts. In: Sterne und Weltraum. 45, 2006, 1. pp. 34–44.

Thorsten Dambeck: Planeten, geformt aus Gas und Staub, in GEO kompakt Nr. 6, März 2006, Seite 28-34,
Серафимов В. В. Планеты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Вонкашнї вязи

Одлука о новей дефинициї планетох

International Astronomical Union website

Photo journal NASA

[1] „Planet Etymology” ,

[2] Cassan, Arnaud; D. Kubas; J.-P. Beaulieu; M. Dominik; et al. (12. 1. 2012). „One or more bound planets per Milky Way star from microlensing observations” Nature. 481 (7380): 167—169.

[3] Wetherill, G. W. (1980). „Formation of the Terrestrial Planets”. Annual Review of Astronomy and Astrophysics. 18 (1): 77—113. Bibcode:.

[4] Dutkevitch, Diane (1995). „The Evolution of Dust in the Terrestrial Planet Region of Circumstellar Disks Around Young Stars”

[5] Kenyon, Scott J.; Bromley, Benjamin C. (2006).„Terrestrial Planet Formation. I. The Transition from Oligarchic Growth to Chaotic Growth” Astronomical Journal. 131 (3): 1837.

[6] „IAU 2006 General Assembly: Result of the IAU Resolution votes” International Astronomical Union. 2006.

[7] „Working Group on Extrasolar Planets (WGESP) of the International Astronomical Union”,

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]